📖 Про книгу

Можливо, через сто років про мене вже ніхто не згадає.

Слова зітруться, обличчя зникне з пам’яті.

Але якщо залишиться ця книга — залишиться і частинка мене 🕊️.

Ці сторінки — мій внутрішній щоденник.

Щирий. Подекуди болючий. Але справжній 💔✨.

Тут немає масок. Я не ховаю страху, болю, розгубленості.

Мені 45. Я живу у Варшаві. Зараз — 2025 рік 📍.

Я пройшла чимало — і зупинилася, щоб розповісти. Не тому, що вже все позаду. А тому, що я готова говорити 🗣️.

Я вірю: якщо хтось упізнає себе в цих рядках — і не здасться, значить, усе було не дарма 🌹.

«Мій дім був не лише місцем холоду й вогкості, але й простором, де народжувалася темрява…»

Ця книга — не просто спогади про дитинство, де любов ховалася по кутках, а страх шепотів із кожної шпарини 🧊👁️.

Це шлях дорослішання.

Шлях, на якому я навчилась не боятися власної тіні — і перестала дозволяти їй керувати мною 🌘.

«Коли батько заніс руку, щоби вдарити, тінь раптом зупинилася. Вона просто дивилась. І я на мить відчула: навіть темрява мені співчуває...»

Це моя особиста історія — без прикрас.

Про травми, насильство, переїзди, самотність і втрату себе.

Але також — про повернення. Про силу. Про вибір.

«Я навчилась дихати крізь біль. Припинила триматись за те, що вже померло. Почала викидати хлам — не тільки зі шаф, а й із душі.»

Я пишу не про «жінку». Я пишу про себе.

Про те, як довго жила чужими очікуваннями.

Як ховала емоції. Як вчилася бути справжньою.

Ця книга — про людину, яка шукала світло.

І знайшла його — в собі ✨.

«Мама казала: “Головне — не показуй слабкість.” Я засвоїла це надто добре. І надто пізно зрозуміла, що саме це позбавило мене свободи.»

✍️ Чому я її написала

Я довго мовчала.

Усміхалась, коли всередині все валилося.

Трималась. Не просила. Не плакала вголос 🤐.

Але зрозуміла: мовчання не лікує. Воно руйнує.

Я написала цю книгу, щоби повернути собі голос 🎤.

Щоби перестати бути чужим відображенням — і знову стати собою.

Це не терапія. Не “успішний кейс”.

Це — мій документ виживання.

Історія боротьби. Усередині себе. Із голосами, що твердили:

«Мовчи. Прикидайся. Підлаштовуйся.»

🧭 Для кого ця книга

🔸 Для тих, хто відчуває, що живе не своїм життям.

🔸 Для тих, хто виріс у домі, де кричали більше, ніж обіймали.

🔸 Для тих, хто ховає біль за усмішкою й фразою: «все добре».

🔸 Для тих, хто втомився прикидатися і хоче бути собою — без страху й вини.

🧠 Про що ти дізнаєшся

🔹 Як дитинство впливає на твій внутрішній голос — і як його переписати.

🔹 Чому ми носимо чужий біль — і як його відпустити.

🔹 Як перестати бути “зручним” — і почати бути живим.

🔹 Чому сила — не в броні, а в чесності перед собою.

🔹 Як страх може піти, якщо перестати його підживлювати.

📚 Фрагменти з книги

«Я стояла біля вікна, сподіваючись побачити в темряві щось рятівне. Але побачила лише своє відображення. І тінь. Вона була не зовні. Вона була в мені.»

«Іноді я досі чую голос матері — страх, сумнів. Але я більше не хочу бути його носієм. Я — не її страх. Я — я.»

Якщо тобі колись було страшно, боляче чи самотньо — ти зрозумієш.

Якщо ти шукаєш світло — воно є. Навіть у темряві 🔦.

Це не інструкції. І не поради.

Це — щирий шлях. І, можливо, він відкриє твій.

📘 Незабаром у продажi

Дякую, що відгукуєшся. Це дуже цінно 💖

Світлана Рессовська